Реабілітація померлого. Провокація, недопустимість доказів, посмертний виправдувальний вирок

Над цією справою я та адвокат Володимир Костенко працювали більш ніж чотири роки. Ми використовували усі законні засоби, щоб захистити Клієнта. Крок за кроком втілювали у життя стратегію захисту задля становлення справедливості. Це був тяжкий виснажливий процес, який завершився виправдувальним вироком у першій інстанції. Однак, виправдувальним вироком з гірким присмаком. Раптова смерть невинного обвинуваченого – батька двох малолітніх дітей – не дала відчути стану переможної ейфорії.

Можливо у майбутньому результат нашої роботи допоможе дітям уникнути певних перешкод на життєвому шляху. З юридичної точки зору немає підстав пов’язувати смерть Клієнта з його кримінальним переслідуванням. Водночас затримання, домашній арешт, слідчі дії, судовий розгляд та втомлива боротьба зі стороною обвинувачення точно не додають років життя.

8 червня 2017 року Військовою прокуратурою Полтавського гарнізону відкрито кримінальне провадження за ст. 369 ч. 3 КК України (пропозиція, обіцянка або надання неправомірної вигоди службовій особі, яка займає відповідальне становище). Підставою для внесення відомостей до ЄРДР став рапорт начальника Міжрайонного відділу № 2 УЗЕ в Полтавській області майора поліції Х., який вказував, що 08.06.2017 року до нього як до керівника працівників, залучених до проведення обшуку звернувся громадянин Б. та запропонував допомогти йому вирішити питання щодо проведення вилученого в ході обшуку майна та не втручання у його господарську діяльність працівниками УЗЕ в Полтавській області. Громадянин Б. пропонував за це 50 тисяч гривень, а також запропонував надалі щомісяця передавати 5 тисяч гривень за невтручання в його господарську діяльність. Начальник Х. зазначив, що в діях громадянина Б. вбачаються ознаки складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 369 КК України.

09.06.2017 року громадянина Б. затримано в порядку ст. 208 КПК України. За версією сторони обвинувачення затримання відбулося одразу після надання неправомірної вигоди службовій особі.

Відповідно до первинного обвинувального акту громадянин Б. обвинувачувався у тому, що він 08.06.2017 року, перебуваючи за адресою: АДРЕСА 1 запропонував начальнику Х. неправомірну вигоду в розмірі 50 тис. гривень за повернення йому, вилученого в ході обшуку майна, а 09.06.2017 року, перебуваючи за адресою: АДРЕСА 2, надав зазначеній службовій особі, яка займає відповідальне становище за повернення йому майна, вилученого в ході обшуку, першу частину обіцяної неправомірної вигоди в розмірі 25 тис. грн. та обіцяв другу частину обумовленої неправомірної вигоди у розмірі 25 тис. грн. після вирішення даного питання на його користь, а також пообіцяв щомісячно надавати 200 доларів США за забезпечення безперешкодного здійснення незаконної господарської діяльності, без будь-яких дозвільних на це документів, чим вчинив пропозицію надати, надання та обіцянку надати неправомірну вигоду за вчинення службовою особою, яка займає відповідальне становище, в інтересах того, хто пропонує, надає та обіцяє таку вигоду, дій з використанням службового становища, тобто злочин, передбачений ч.3 ст. 369 КК України.

Під час судового розгляду обвинувачення змінено з ч.3 на ч.1 ст. 369 КК України, у зв’язку з тим, що начальник Х. не є службовою особою, яка займає відповідальне становище.

23 січня 2019 року особа Б. помер. Прокурор прохав суд визнати померлого винним у вчиненні інкримінованого злочину та закрити кримінальне провадження у зв’язку із смертю, на підставі п.5 ч.1 ст. 284 КК України. Дружина померлого проти закриття кримінального провадження заперечувала, прохала суд розглядати кримінальне провадження в загальному порядку з метою реабілітації померлого.

Суд справу розглянув, взяв до уваги доводи сторони захисту про невинуватість особи Б. та ухвалив виправдувальний вирок.

Вже з початком досудового розслідування стороною обвинувачення грубо порушено вимоги кримінального процесуального та кримінального законодавства. Суд взяв до уваги два доводи сторони захисту, які хоч і не були ключовими, однак на моє переконання суттєво вплинули на висновки суду. Перший про те, що слідчі та прокурори військової прокуратури не уповноважені здійснювати відповідно досудове розслідування та процесуальне керівництво у кримінальному провадженні, відкритому за ст. 369 КК України. Другий – штучне завищення кваліфікації кримінального правопорушення з метою проведення негласних слідчих (розшукових) дій.

Проаналізувавши положення ст.ст. 36, 214, 216, ч.1 розділу ХІ (Перехідні положення) КПК України, наказу Генерального прокурора України № 12гн від 29.08.2014 року «Про особливості діяльності військових прокуратур» суд прийшов до висновків: військовий прокурор на час інкримінованого особі Б. діяння не мав повноважень здійснювати процесуальне керівництво досудовим розслідуванням злочину, передбаченого ст. 369 КК України, що вчинений не військовослужбовцем, а слідчий своєю чергою проводити досудове розслідування даного злочину.

Щодо доводів сторони захисту про штучне завищення кваліфікації кримінального правопорушення суд зазначив: про наявність провокації у діях органу досудового розслідування свідчить і той факт, що під час досудового розслідування у діях обвинуваченого вбачались ознаки тяжкого злочину, передбаченого ч. 3 ст. 369 КК України, а під час судового розгляду обвинувачення було змінено на ч. 1 ст. 369 КК України злочин невеликої тяжкості, при розслідуванні якого негласні слідчі дії проводити неправомірно з огляду на ст. 89 КПК України. Так, під час здійснення досудового розслідування органом досудового розслідування відомості, які б підтверджували те, що начальник Х. є службовою особою, що займає відповідальне становище отримано не було. Законодавчо ця колізія не врегульована, однак, на переконання суду, ставить під сумнів докази винуватості громадянина Б., які мають тлумачитися на користь останнього.

Саме провокація та відсутність фактичних даних, які б підтверджували викладені в обвинувальному акті обставини вчинення злочину стали ключовими доводами сторони захисту.

Обґрунтовуючи недоведеність фактичних обставин кримінального правопорушення, викладених в обвинувальному акті суд виходив з наступного.

Так з формулювання обвинувачення, яке пред`явлено особі Б. вбачається, що 08.06.2017 він, перебуваючи за адресою: АДРЕСА 1, запропонував начальнику Х. надати неправомірну вигоду в розмірі 50 тис. грн за вчинення дій в його, інтересах з використанням наданого начальнику Х. службового становища, а саме: за повернення йому, громадянину Б., вилученого в ході обшуку майна. При цьому в підтвердження даних обставин суду не надано жодного доказу, окрім показів наданих в судовому засіданні начальника Х., які суд поставив під сумнів, оскільки він є зацікавленою особою, та на підтвердження його показів не надано жодного доказу.

Згідно ч. 1 ст. 24 ЗУ «Про запобігання корупції» особи, уповноважені на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, прирівняні до них особи у разі надходження пропозиції щодо неправомірної вигоди або подарунка, незважаючи на приватні інтереси, зобов`язані невідкладно вжити таких заходів: 1) відмовитися від пропозиції; 2) за можливості ідентифікувати особу, яка зробила пропозицію; 3) залучити свідків, якщо це можливо, у тому числі з числа співробітників; 4) письмово повідомити про пропозицію безпосереднього керівника (за наявності) або керівника відповідного органу, підприємства, установи, організації, спеціально уповноважених суб`єктів у сфері протидії корупції.

Суд зазначив, що начальник Х. для фіксації факту пропозиції та обіцянки надати неправомірну вигоду 08.06.2017 мав змогу, як того вимагають норми ч. 1 ст. 24 Закону України «Про запобігання корупції» відмовитись від пропозиції та залучити свідків, оскільки проводились слідчі дії і на місці були присутні численні особи, в тому числі співробітники УЗЕ в Полтавській область. Окрім того, начальник Х. того ж дня першим зателефонував особі Б., однак зміст їх телефонної розмови не зафіксовано.

Тобто обставини, що відбувались 08.06.2017, які покладені в основу формулювання висунутого обвинувачення під час розгляду кримінального провадження не підтвердженні, належних та допустимих доказів стороною обвинувачення суду не надано.

Щодо ознак провокації та недоведеності обвинувачення, яке пред`явлено особі Б. в частині того, що він 09.06.2017 перебуваючи за адресою: АДРЕСА 2, надав начальнику Х. за повернення йому майна, вилученого в ході обшуку, першу частину обіцяної неправомірної вигоди в розмірі 25 тис. грн та обіцяв надати другу частину обумовленої неправомірної вигоди у розмірі 25 тис. грн після вирішення даного питання на його користь, а також пообіцяв щомісячно надавати 200 доларів США за вчинення дій в його, особи Б., інтересах з використанням наданого начальнику Х. службового становища, а саме: за забезпечення безперешкодного здійснення незаконної господарської діяльності, без будь-яких дозвільних на це документів, суд зазначив таке.

В підтвердження даних обставин сторона обвинувачення надала результати проведених негласних (слідчих) дій, а саме: протокол про контроль за вчиненням злочину від 14.06.2017 та протокол про результати проведення аудіо-, відео контролю особи від 15.06.2017 з додатком до нього матеріальним носієм інформації (№316), що були безпосередньо досліджений в судовому засіданні.

За змістом ст. 246, 271 КПК України негласні слідчі (розшукові) дії можуть проводитись якщо наявні достатні підстави вважати, що готується вчинення або вчиняється тяжкий чи особливо тяжкий злочин, а також якщо відомості про злочини та особу, яка його вчинила, неможливо отримати в інший спосіб. При цьому згідно з ч. 3 ст. 271 КПК України під час підготовки та проведення заходів з контролю за вчиненням злочину забороняється провокувати (підбурювати) особу на вчинення цього злочину з метою його подальшого викриття, допомагаючи особі вчинити злочин, який вона би не вчинила, якби слідчий цьому не сприяв. Здобуті в такий спосіб речі і документи не можуть бути використані у кримінальному провадженні.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 05 лютого 2008 року в справі «Романаускас проти Литви», у п. 54, 55, 60 якого ЄСПЛ зазначив: п. 54 «… використання доказів, отриманих унаслідок підбурювання з боку поліції, не можна виправдати суспільним інтересом, оскільки в такому випадку обвинувачений із самого початку може бути позбавлений права на справедливий судовий розгляд справи»; п. 55 «Підбурювання з боку поліції має місце тоді, коли відповідні працівники правоохоронних органів або особи, які діють за їхніми вказівками, не обмежується пасивним розслідуванням, а з метою встановлення злочину, тобто отримання доказів і порушення кримінальної справи, впливають на суб`єкта, схиляючи його до вчинення злочину, який в іншому випадку не був би вчинений; п. 60 «У випадку, коли підсудний заявляє про підбурювання його до вчинення злочину, національний суд повинен ретельно перевірити матеріали кримінальної справи, оскільки з метою забезпечення права на справедливий судовий розгляд справи в розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод всі докази, отримані внаслідок підбурювання з боку поліції, мають визнаватись недопустимими».

Провокація (підбурювання) до вчинення злочину збоку правоохоронців є порушенням п. 1 ст. 6 Конвенції.

Перед проведенням контролю за вчиненням злочину працівники правоохоронних органів повинні: володіти достатнім обсягом інформації про причетність особи до вчинення злочину; вступати у злочин лише на етапі його підготовки або вчинення; поведінка агентів повинна бути пасивною.

Як вбачається з розмови між особою Б. та начальником Х., зафіксованої у протоколі за результатом проведення негласної слідчої (розшукової) дії аудіо-, відео контролю особи від 15.06.2017 та на оглянутому судом відеозапису вказівної слідчої дії, начальник Х.. розмовляючи з особою Б. неодноразово запитує його: «Как в дальнейшем ты видишь ситуацию?. Просто расскажи как в дальнейшем, от мы с тобой разговариваем ну а в дальнейшем просто как?» «Ну и как, ты себе вишь ситуацию? Ну говори как она будет состоять, звучать. Ты просто говори как оно есть».

Виходячи із змісту цієї розмови, а також враховуючи події, які відбувались на передодні, а саме проведення обшуків за місцем реєстрації обвинуваченого 08.06.2017, під час яких було вилучено речі та значну суму грошових коштів, вбачається, що начальник Х. в розмові є «домінуючим», виступає активним лідером, впливає на поведінку обвинуваченого, що безумовно свідчить про наявність в його діях ознак підбурювання особи Б. до надання неправомірної вигоди. Про це також свідчить і вхідний дзвінок від начальника Х. на номер обвинуваченого, безпосередньо після проведення обшуку за місцем мешкання обвинуваченого 08.06.2017.

Окрім того, як вже зазначалось, розмова, яка відбулась між громадянином Б. та начальником Х. 08.06.2017 під час проведення обшуків, коли громадянин Б. ніби то звернувся до начальника Х. з пропозицією надати неправомірну вигоду в розмірі 50 тис. гривень за вирішення питання про уникнення відповідальності та повернення йому вилученого в ході обшуку майна та обіцянкою надавати 5 тис. гривень щомісяця за забезпечення безперешкодного здійснення незаконної господарської діяльності, технічними засобами не зафіксована, показами свідків не підтверджена.

При цьому на відео зафіксовано лише обличчя особи Б., факт передачі грошових коштів не зафіксований, а саме не видно, що саме передає особа Б. – начальнику Х. та в якому розмірі. Крім того, в протоколі відсутні відомості про огляд начальника Х. на предмет відсутності у нього грошових коштів до проведення негласних слідчих (розшукових) дій.

Також дане відео спростовує доводи, що викладені в протоколі про контроль за вчиненням злочину від 14.06.2017, оскільки обставини викладені в даному протоколі, оглянутим в судовому засіданні відео не підтвердились, зокрема не підтверджено те, що особа Б. запропонував начальнику Х. надати грошові кошти в розмірі 50 тис. грн та в подальшому надавати 200 доларів США, дані суми особою Б. не озвучувались. Окрім того, відео не підтвердило той факт, що особа Б. дістав з кишені шортів гроші в сумі 25 тис. грн та передав їх начальнику Х.. Дані обставини відео не зафіксовані. Свідки допитані в судовому засіданні, а саме особи, які були понятими під час проведення слідчих дій, також не підтвердили даних обставин, оскільки факту передачі грошових коштів не бачили. Тобто обставини, які викладені в протоколі про контроль за вчиненням злочину суд ставить під сумнів, оскільки вони не знайшли свого підтвердження під час розгляду кримінального провадження.

Доводи сторони захисту про наявність по справі ознак притаманних провокації і підбурювання до вчинення злочину стороною обвинувачення спростовані не були.

На переконання суду прокурором поза розумним сумнівом не спростовані вищенаведені доводи захисту про здійснення відносно обвинуваченого провокації вчинення діяння, яке стороною обвинувачення кваліфіковане за ч. 1 ст. 369 КК України, оскільки такі доводи захисту підтверджуються дослідженими під час розгляду справи доказами.

Окрім того, суд погодився з доводами сторони захисту, що в ході кримінального провадження не встановлено, як саме начальник Х. мав використати своє службове становище в інтересах громадянина Б..

Враховуючи викладене суд визнав недопустимими усі докази, отримані органом досудового розслідування.

Стандарт доведення вини поза розумним сумнівом означає, що при доведенні винуватості особи не повинно залишатися жодного розумного сумніву в цьому, тоді як наявність такого розумного сумніву у винуватості особи є підставою для його виправдання. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості.

Наведений аналіз наданих для дослідження суду в процесі судового розгляду доказів і їх оцінка судом на належність, допустимість, достовірність, і як наслідок можливість їх використання у кримінальному провадженні дозволяють суду зробити висновки про те, що в даному кримінальному провадженні за обвинуваченням висунутим громадянину Б. за ч. 1 ст. 369 КК України стороною обвинувачення не доведено поза розумним сумнівом, що в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 369 КК України.

Враховуючи зазначене, суд встановив, що стороною обвинувачення не доведено поза розумним сумнівом факту вчинення обвинуваченим пропозиції надати, наданні та обіцянки надати неправомірну вигоду за вчинення службовою особою, в інтересах того, хто пропонує, надає та обіцяє таку вигоду, дій з використанням службового становища.

Суд вирішив особу Б. визнати невинуватим у пред`явленому обвинувачені за ч. 1 ст. 369 КК України та виправдати.

На виправдувальний вирок прокурором подавалася апеляційна скарга. Однак ухвалою Полтавського апеляційного суду від 23 жовтня 2021 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження. Мотивуючи своє рішення апеляційний суд виходив з наступного.

Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 284 КПК кримінальне провадження закривається в разі, якщо помер підозрюваний, обвинувачений, крім випадків, якщо провадження є необхідним для реабілітації померлого.

Відповідно до ст.417 КПК України суд апеляційної інстанції, встановивши обставини, передбачені статтею 284 цього Кодексу, скасовує обвинувальний вирок чи ухвалу і закриває кримінальне провадження.

Як зазначила об`єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду в постанові від 16 січня 2019 року (справа № 761/33482/16-к), закриття кримінального провадження у зв`язку зі смертю особи, щодо якої здійснюється це провадження, крім випадків, коли воно є необхідним для реабілітації померлого, по суті означає припинення процесуальної діяльності щодо встановлення винуватості особи у вчиненні певного злочину та відмову держави від притягнення її до кримінальної відповідальності й призначення їй покарання. Припинення кримінального переслідування особи, яка померла, дозволяє уникнути надмірного витрачання ресурсів держави, адже продовження такого переслідування виключно заради формального визнання померлого винуватим у вчиненні злочину, як правило, не має жодного практичного сенсу.

При цьому в разі встановлення обставин, передбачених ст. 284 цього Кодексу, суд апеляційної інстанції, за змістом ст. 417 КПК, при вирішенні питання про закриття кримінального провадження скасовує лише обвинувальний вирок чи ухвалу.

Зазначена норма не передбачає скасування виправдувального вироку.

Так, вироком Крюківського районного суду міста Кременчука Полтавської області від 14 вересня 2021 року було винесено щодо особи Б. виправдувальний вирок. Такий вирок, виходячи із положення ст. 417 КПК не підлягає скасуванню у зв`язку зі смертю особи, яку виправдали. Згідно ч.4 ст.399 КПК України суддя-доповідач відмовляє у відкритті апеляційного провадження, якщо апеляційна скарга подана на судове рішення, яке не підлягає оскарженню в апеляційному порядку.

Виправдувальний вирок набрав законної сили.

Текст вироку: https://reyestr.court.gov.ua/Review/99571373

Ухвала про відмову у відкритті апеляційного провадження: https://reyestr.court.gov.ua/Review/100560162